Федір Москаленко приєднався до команди UKRNAFTA у 2021 році. Працював оператором заправних станцій АЗК, а вже наступного року його життя, як і життя тисяч українців, різко змінила повномасштабна війна. У 2022-му він добровольцем став до лав Збройних сил України.
Рішення піти до війська Федір пояснює внутрішнім покликом, патріотизмом і відповідальністю за своїх рідних — сім’ю, дітей, а також брата, який теж долучився до війська. До початку повномасштабної війни він уже мав досвід строкової служби, проходив навчання у зоні АТО, а також служив у територіальній обороні, де виконував обов’язки командира.
Після мобілізації Федора призвали до Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. У її складі він виконував різні завдання — від охорони урядового кварталу до безпосередньої участі в бойових діях у складі піхоти. З травня 2022 року до вересня 2023-го служив на Донеччині, зокрема в районі Авдіївки та Красногорівки.
Перші бойові виходи стали для Федора серйозним випробуванням. Заходячи на нові позиції, бійці ще не мали чіткого уявлення про місцевість та укріплення. «Першого разу, коли нас обстрілювали, зайшли на позиції й не знали, де що розташовано. Почали шукати бліндаж і вже потім з’ясували, що разом з нами у ньому ночували четверо ворогів», — згадує Федір.
За його словами, у такі моменти адреналіну було дуже багато, а рішення доводилося приймати швидко та злагоджено. Саме перші виходи дали справжнє розуміння умов служби й того, наскільки важливою є взаємодія всередині підрозділу.
Важливою частиною фронтового життя залишалася підтримка між побратимами. Повсякденні справи доводилося виконувати під постійними обстрілами та спостереженням з боку ворожих дронів.
«Ми були дружні, підтримували одне одного. За можливості хтось облаштовував окопи й бліндажі, а хтось відпочивав. Забезпечувати себе продуктами доводилося самостійно — на «нуль» ніхто їх не підвезе, тому ходили під обстрілами», — розповідає він.
Серед найяскравіших спогадів Федора — не лише бойові епізоди, а й окремі картини, що залишилися в пам’яті назавжди.
«Особливі спогади пов’язані з пейзажами. На все життя запам’ятаю цю картинку: ми повертаємося з чергування, а навкруги нічого. Посадка вигоріла дотла. Світанок.
Коксохімічний завод потопає у перших променях сонця. Пішки треба було здолати 5–6 кілометрів, тож часу милуватися цим краєвидом було вдосталь, а під ногами стежка, обабіч якої суцільні осколки, тому кожен крок вимагав особливої уваги», — додає він.
Після повернення до цивільного життя Федір узяв місяць відпустки, щоб переосмислити пережите й поступово відновити сили. А згодом повернувся до роботи в UKRNAFTA. «Ми не припиняли спілкуватися й під час служби, тож колеги зустріли добре», — каже ветеран.
Досвід війни не зникає безслідно й часом повертається у снах. Водночас дисципліна та командність, здобуті під час служби, сьогодні допомагають Федору і в роботі. Він також відзначає підтримку компанії: нарахування заробітної плати під час служби, подяку після повернення, фінансову допомогу, участь у зустрічах у межах програми «Пліч-о-пліч». «Я вдячний компанії за підтримку», — підсумовує Федір.
