Ірина Проців — народилася і виросла в Івано-Франківську, а після школи вступила до місцевого університету нафти і газу на спеціальність «Видобування нафти і газу».
Цікаво, що спочатку Ірина зовсім не планувала технічну професію. Їй добре давалися іноземні мови, вона брала участь в олімпіадах і серйозно думала про філологію. Але незадовго до вступу змінила рішення.
«Я тоді подумала: технічна спеціальність — це технічна спеціальність. І ні разу не пошкодувала про цей вибір. Зараз розумію, що робота лише з паперами чи перекладами, мабуть, була б не моєю», — каже Ірина.
Після захисту диплома вона ще рік працювала асистенткою на кафедрі підземної гідромеханіки. Після цього прийшла на роботу в UKRNAFTA. Спочатку до науково-дослідного інституту, де працювала інженеркою у відділі контролю за розробкою родовищ.
Пізніше, приблизно у 2007 році, Ірина перейшла у відділ розробки родовищ. Там займалася проєктами розробки — напрямом, який потребує уважності до даних, розуміння процесів у пласті й здатності бачити не лише окрему свердловину, а всю систему роботи родовища.
На початку 2023 року, після тривалого періоду дистанційної роботи, постійних відключень світла й відчуття професійного застою, Ірина вирішила взяти паузу. Вона звільнилася й поїхала до Канади. Там прожила і працювала близько пів року.
Цей досвід став для неї способом перезавантажитися і перевірити себе в нових умовах. «Я випробувала себе поза зоною комфорту. Коли все налагоджено і звично, ти рухаєшся за інерцією. А коли потрібно приймати нестандартні рішення, це організовує і дуже підштовхує вперед», — розповідає Ірина.
Водночас в Україні залишалася родина, тож Ірина повернулася і в жовтні 2023 року знову прийшла в UKRNAFTA — вже на посаду менеджерки з розробки родовищ в управління підвищення нафтовіддачі.
Це було нове управління, яке тільки формувалося. Ірина була однією з перших, хто приєднався до команди. Перші місяці були непростими: багато нових задач, різні напрями роботи, не до кінця сформовані процеси й постійне відчуття, що потрібно швидко розбиратися в усьому одночасно.
«Було важко. Місяці три-чотири я взагалі не до кінця розуміла, що відбувається. Але поступово все склалося», — згадує вона.
Сьогодні Ірина займається аналізом систем підтримання пластового тиску. Якщо пояснювати простіше, її робота пов’язана з тим, як допомогти родовищу працювати ефективніше і довше. Коли з пласта видобувають нафту, тиск у ньому змінюється. Щоб підтримати його і підвищити нафтовилучення, використовують нагнітальні свердловини — через них у пласт можуть закачувати воду або застосовувати інші технологічні рішення.
Ірина аналізує нагнітальний фонд, дивиться, як працюють системи підтримання пластового тиску, які методи можуть дати кращий результат і як ці рішення впливають на видобуток. У її роботі багато технічних деталей, розрахунків, порівнянь і відповідальності за рішення, які мають практичний ефект для виробництва.
Один із напрямів, над яким працює команда, — впровадження нових методів підвищення нафтовилучення, таких як потоковідхиляючі методи в нагнітальних свердловинах. За словами Ірини, такі підходи раніше в компанії не застосовували, а зараз вони вже показують хороші результати.
Нова робота дала їй саме той рух, якого не вистачало раніше. Ірина каже, що за перший рік у новому управлінні дізналася більше нового, ніж за багато попередніх років у більш звичному ритмі.
«Тут усе швидко і динамічно змінюється. Неможливо не тримати себе в тонусі. Я перестала боятися нових викликів і зрозуміла: якщо постаратися, можна зробити те, що потрібно», — говорить вона.
Поза роботою Ірина теж обирає рух. Разом із чоловіком вона любить велопоїздки на довгі дистанції й цікаві маршрути. Наприклад, можуть поїхати з Івано-Франківська до Львова на каву — це близько 130–140 кілометрів в один бік. Назад уже повертаються потягом.
Ще одна важлива частина її життя — гори. Ірина любить походи, ночівлі в наметі, річки, місця, де менше людей, і маршрути, у яких є і фізична активність, і простір для тиші.
Перший серйозний похід запам’ятався особливо. Це був Чорногірський хребет. Перед тим Ірина невдало впала з велосипеда, але все одно пішла. У поході групу добре накрила злива, і випробування вийшло не з легких. Але саме після того вона зрозуміла, що в гори ходитиме й далі. Відтоді намагається виходити в гори щонайменше кілька разів за сезон.
