Анатолій працює водієм в UKRNAFTA з 2019 року. У 2022-му, з перших днів повномасштабного вторгнення, він без вагань пішов добровольцем до лав Збройних сил України.

Відтоді й до сьогодні він служить водієм-електриком 116-ї окремої механізованої бригади. Його служба — це фронтова логістика: підвезення продуктів, спорядження, необхідних речей для побратимів, евакуація і постійні виїзди туди, де кожен маршрут може бути ризиком.

«Логістика на фронті під обстрілами — це лотерея», — каже Анатолій.

За час служби він працював на Харківському, Куп’янському, Бахмутському, Авдіївському та Запорізькому напрямках.

Перед кожним виїздом — перевірка ситуації в небі. Але навіть це не гарантує безпеки. «Тобі подзвонили — ти поїхав. У небі можуть бути ворожі БпЛА, дорога розбита, але планувати нічого не можеш — усе вирішується в моменті. І відповідальність за те, як доїдеш, частково на тобі — наскільки відстежив рух безпілотників», — розповідає він.

Неодноразово Анатолій потрапляв у небезпечні ситуації. Бувало, що машина підривалась, і після одного з таких випадків довелося вибиратися буквально на трьох колесах. Під час одного з виїздів він отримав поранення. Два місяці лікування та реабілітації — і знову повернувся на передову.

У цих умовах важливим стає не лише досвід, а й внутрішній стан.

«Коли навколо метушня — важко. А коли команда спокійна, зібрана, тоді і тобі легше, тоді спокійніше працювати», — говорить Анатолій. Відновлюватись більше за все допомагає сон, тиша і кілька годин без напруги. «У кожного свій спосіб. Хтось обирає спорт, хтось — ліки, а для мене — сон», — говорить він.

Колега підкреслює: люди, з якими він починав службу у війську у 2022 році, стали не просто товаришами по службі — командою. Цей зв’язок формується у спільному

досвіді — складному, небезпечному, але такому, що об’єднує. Водночас війна має свою жорстоку реальність — втрати. Попри це, пам’ять і зв’язок між побратимами не зникають.

Важливою є і підтримка побратимів, близьких і колег. UKRNAFTA системно допомагає співробітникам, які стали на захист країни, тож підрозділ Анатолія отримував необхідну допомогу, а сам він — матеріальну підтримку на екіпірування.

Це важливо не лише як практична допомога. Це ще й відчуття зв’язку з командою, з якою працював до служби. Відчуття, що про тебе пам’ятають і залишаються поруч.

«І на війні можна бути щасливим — я в цьому впевнений. Я отримую підтримку від побратимів, близьких людей. Ця підтримка — одна з головних опор. Вона тримає тоді, коли важко», — каже Анатолій.

За службу він отримав відзнаку «Золотий Хрест» та інші нагрудні нагороди. Але сам не робить головного акценту на відзнаках. Для нього важливіше повага і довіра між людьми.